Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
— Товаришу Гінзбург, ви куди?
— Товаришу секретар, хоч пістолет візьміть!
Гінзбург досадливо відмахнувся, — одстаньте! — непоспіхом пішов до жінок, що вороже дивилися на нього.
Простоволосий, у вицвілій гімнастерці, у стоптаних чоботях, він ішов так спокійно, наче всі оті жінки бозна-як любили його. Лише права щока трохи більше посіпувалася, ніж звичайно, та неприємно холодило у грудях.
— Тільки так, — сказав Гінзбург, підійшовши до гурту, — давайте наперед домовимось: не кричати. Бо в мене голова не витримує крику…
І доки жінки, пороззявлявши роти, роздивлялися Гінзбурга, він, не даючи їм отямитись, продовжував:
— Я натомився, хочу присісти.
Прийшов до хати, сів на призьбу, пригладив волосся, запросив і жінок:
— А ви чого ж стоїте? Незручно якось: я сиджу, а ви стоїте. Сідайте, місця всім вистачить, — і посунувся трохи, наче звільняючи місце.
І хоч жінки, зовсім уже спантеличені, і не сідали — переступали босими ногами, Гінзбург відчув, що між ним і натовпом простягнулася тепла ниточка.
— Не хочете?.. Ну що ж, поговоримо й так… А я вже скористаюся правом вашого гостя: посиджу… Ви ж не будете гніватись на мене за це?..
І — приязний, відвертий усміх. Ще одна ниточка до жіночих сердець!
— А тепер розкажіть, що тут у вас трапилось… Тільки не всі разом… Хто тут у вас Варка?.. Ви Варка?.. От ви й розкажіть…
Слухав уважно Варку, що, збуджуючись од власної розповіді, зривалася на крик, слухав і кивав головою, наче притакуючи, немовби погоджуючись із нею.
— Що ж, давайте спробуємо розібратися… Бо я, на жаль, особисто не був знайомий із вашим священиком… Ви кажете, що він був дуже хорошою людиною?
— Ангелом, а не людиною!
— Святим чоловіком!
— Та такого батюшечки не було і вже більше не буде!
— І не виступав проти Радянської влади? — ставить ще одне питання Гінзбург.
— Не виступали… їй-богу ж, не виступали!
— І в проповідях провозглашали, що раз всяка власть од бога, то ми, християни, повинні коритися власті…
— Хоть вона й від антихриста!
Гінзбург не міг не всміхнутися на останню фразу, бовкнуту в святій простоті он тією бабусею: стоїть сухенькою печеричкою, підпираючись костуром, шамотить запалим, зморщеним ротом, від якого давно уже віє могильним смутком.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
