Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

— Признавайся, розсучий сину, за що вбив нашого батюшку?

— Та одчепіться, скажені! Хто його убивав?

— А, не вбивав!.. А різать хто буде?.. Не дамо ізнущатися над батюшкою!..

— Гражданки, заспокойтесь! — пробував умовити їх моряк. Врешті втратив терпець, гаркнув щосили: — Ану, тихше! Варко, чого рота дереш, за тюрмою, мо', скучила?!.

— A-а, за тюрмою!.. — наче окропом хлюпнули на Варку. — Дак ти нас, розсучий сину, тюрмою лякати!.. — Та й, підскочивши до моряка, цап із голови безкозирку! — Бийте його, антихриста, бо в нього он уже роги із лоба пруть!.

І не встиг моряк опам’ятатися, як жінки налетіли на нього, вчепилися в бушлат, полізли нігтями-кігтями до обличчя, до чуба, до очей. Зібравшись із силами, він рвонувся — видерся з роз’яреного жіночого гурту, вскочив у сіни, трахнув за собою дверима, замкнувся. І щастя його, що встиг ускочити, — двері аж загули під ударами!

— Одчиня-ай!..

— Одчиняй, бо підпалимо!..

— Не дамо різати!..

Важко дихаючи, моряк витер з обличчя кров, зайшов до хати, похмуро сказав:

— Як не втечемо — розтерзають…

В суворого слідчого обличчя враз стало дитяче.

А крик усе наростав, а двері вже аж тріщали під оскаженілими ударами, і тільки моряк хотів виглянути у вікно, як важкенний дрючок гупнув по рамі: шибки так і бризнули гострими скалками! Тоді голова, вже не роздумуючи, ухопив табуретку, висадив нею інше, в протилежній стіні, вікно:

— Стрибайте, якщо життя дороге!

Перший вилетів слідчий: хортом стрибонув та навдьори-навдьори, пригинаючи голову! За ним подерся старенький лікар: все ніяк не міг виважити через лутку свою давню подагру.

— Чого тупцюєтесь? Біжіть!

— Пенсне… — заскімлив лікар, задираючи до моряка плескате обличчя. — Моє пенсне!..

— Чорт із ним, із пенсне!

— Але ж, пробачте, я нічого не бачу!..

Пенсне знайшлося аж за три метри, в траві.

Гналися за ними до сільради. Гналися й за сільрадою, через усе село. Тріщали тини, висмикувалося кілля, стугоніла земля. Виставивши груди, задираючи запінену морду, сільрадівський жеребець періщив копитами дорогу, і легенька бричка підскакувала на вибоїнах так, що, здавалося, от-от розсиплеться.