Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
Темним лахміттям розповзались хмари, жаринами розкиданого багаття дотлівали зірки. Ще звечора сірим попелом притрушували землю сутінки, а тепер вони потемнішали, згускли, втратили останнє тепло, і вже понад ярами та байраками починає спливати біленька пара: то сонна земля легенько дихала тисячами прорізаних ротів, спочиваючи після довгого, переповненого турботами дня.
— Федю… як же так?
— Не скигли.
— Ти ж клявся… обвінчатися… в церкві… з батюшкою…
— Дурна ти, дурна! Та який же я буду комуніст, якщо піду під вінець до попа!
— Так навіщо ж ти клявся?!
— Бо ти б не поїхала… І перестань плакати…
Ображена довга мовчанка.
Тільки пофоркує кінь, щипаючи молоду соковиту траву, побрязкує порожніми стременами.
— Федю…
— Ну, що?
Голос у нього лінивий, аж сонний.
— А бог?
— Бога немає,— дивлячись просто в небо, відповідає Федько.
— А люди?.. Люди що скажуть?!
— А людей нехай чорти поберуть!
— Що ти таке кажеш, Федю!
— Замовчи!
Знову обійняв так, що аж кісточки захрумтіли, запечатав вуста вогняним поцілунком.
Розслаблена, зламана, лежала Олеся біля Федька, що заснув, поклавши їй на плече голову. Дивилася вгору, і небо світило до неї Федьковими очима, нависало над нею його смоляною чуприною. І поступово образу та біль заступила велика ніжність, і не було вже для неї ріднішої в усьому світі людини, як оцей ще не так давно чужий, незнайомий їй чоловік.
Вона лежала, боячись поворухнутися, щоб не потривожити його сон, а довкола починалося нове діяння природи: десь із паморочливих висот нічним птахом опустився вітер, війнув прохолодою — відразу ж усе ожило, зарухалось, заструмувало.
Федько раптом здригнувся, потягнувся, вигинаючись тілом, замерехтів на Олесю сонними очима:
— Ти чого?
— Нічого.
— Не замерзла?
— Ні.
— А чого не спала?
— Тебе стерегла.
— Щоб не вкрали?
— Щоб не застудився.
Аж тепер помітив Федько на собі теплу хустку, і ніжність ворухнулася в ньому.
— Чудні ви, баби, — мовив Федько, обіймаючи Олесю.
Олеся пригорнулася, припала до нього, жагуче й спрагло, стала пестити його непокірне волосся, цілувати його невелику сильну руку. А він, трохи здивований оцим нежданим вибухом почуття, ще міцніше пригорнув її до себе і вже не грубо, а скоріше ласкаво повторив:
— Чудні ви, баби!..
— Ти не покинеш мене? — допитувалася згодом Олеся.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
