Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

А то й учора цілував цю саму, й позавчора, й позапозавчора!» — «А й справді,— холонучи, думає Володька, — а й справді, що ж це воно таке, що я стою під вербою з однією й тією ж?» Та й просинається, втікаючи від Ганжі, бо не знає, що йому й відповісти… Лежить, наслуховує, як лунко й чітко цокотить у тиші годинник, і сам собі боїться признатися, що йому не так важко було б уже й пояснити, чому одну й ту ж дівчину обіймає він уві сні під вербою!

Ще три дні пробув Федір Світличний з своїм загоном у Тарасівці.

Муштрував хлопців з поповнення, ганяв їх до циганського поту, — щовечора поверталися новобранці додому такими, що вже й рідні матері їх не впізнавали, і жінки їх цуралися: запилені, замурзані, тільки очі блищали, як у арапів. Сунули мовчки кожен до столу, вимагали охрипло: «Що є поїсти?» — молотили за чотирьох, тільки жовна ходили під шкірою, а потім, сп'янілі від ситості, зморені втомою, добиралися до постелі та й падали замертво на подушки.

— І то ж лежить, як колода, кумасю: не поворухнеться, не притулиться, тільки зірветься серед ночі та й кричить, як скажений: «В атаку!» — аж діти посхоплюються.

— Так, кумо, так, тільки з колодою, мабуть, хоч спати спокійніше було б: колода хоч не хропе та не смердить!

— Це вам не ціпом махати! — глузував невтомний Федько, вигарцьовуючи на жеребці; ще й півні дрімають на сідалах, ще й не збирається сіріти на сході, а вже сурмить, дзвенить понад селом, понад заспаними хатами тривожне кавалерійське; «Підйо-о-о-ом!» І зіскакують нещасні новобранці, ледь пригрівши постелі,— через жінку, то й через жінку, через дітей, так і через дітей, очманіло вдягаються, хапають гвинтівки й торби, заготовлені ще звечора, та й біжать до сільради.

А сурма їх кличе, а сурма сурмить, а сурма жене, немов у атаку, а на ганку сільради в повній формі — Світличний. Смалить сердито цигарку, нетерпляче похльоскує себе по нозі нагаєм:

— Запізнюєтесь, хлопці, запізнюєтесь! — а весь його загін вишикувався посеред майдану, наче й ночували чортові хлопці, не злазячи з коней!

І всі оці три дні та три ночі шастала невтомно розіслана Ганжею розвідка.

Не було, здається, села чи хутора, чи порослого чагарником байрака, чи діброви, де б не побували його люди, а Гайдук немов провалився крізь землю: ні слуху ні духу.

Аж на четверту добу промчав селом вершник.