Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Адже ж міг подарувати отой годинник хоч би своїй сестрі, якщо він був йому зайвий! «Господи, не ради користі якої, а ради справедливості: проп’є ж, прогуляє отой гольтіпака, той безбожник, що зрікся тебе! В нього ж і батько такий був, і дід: останню свитину лишав у корчмі!»

Зайшовши ж до хати, не витримав, кинув дружині:

— Отакі тепер брати пішли; щоб своїй сестрі подарити — в чужі руки краще віддам!

Таня, якій Олеся ще вчора все розповіла, відмовчалася.

Удавала, що ніяк не може попасти ниткою в ушко голки. Але тепер, після оцієї Оксенової репліки, не було потреби й удавати: нитка затремтіла, тикалась осліпло мимо голки.

Володимир же (віднині ми так його й називатимем, бо хрестини є хрестинами) подарунками розпорядився так: прапор поставив у хаті в кутку, звільнивши наперед той куток від образів, і не ходив, звісно, з ним на вечорниці та на вулицю, як сподівалися парубки й дівчата.

З червоної ж матерії не став шити собі «галіхве» чи сорочку: переборовши спокусу, відніс до сільради:

— Оце, дядьку Василю, жертвую на прапор, бо той, що над сільрадою, вже зовсім обшморганий.

— Не «жертвую», дурню, а дарю! — поправив суворо Ганжа. — Радянській владі пожертвування не потрібні, не така вона бідна… — І, відтанувши обличчям, міцно потис хлопцеві руку. — А за подарунок — спасибі!.. Спасибі, Володю!..

Годинник же носив у кишені, прип’явши до паска золотим ланцюжком.

І годинник той завжди був аж гарячий: іде чи не йде Володя, а все — хвать та й хвать за кишеню рукою — чи не загубився часом? А як стемніє, то вже й не виймає руки з кишені: ану ж хто візьме та й висмикне за ланцюжок!"

"Лягаючи спати, обмотував ланцюжком ліву руку, самого ж годинника клав під голови. І нацокував на вухо Володі дорогий подарунок соненята й сни, і бентежив комсомольське Володьчине серце, до кінця віддане світовій революції, зовсім уже непролетарськими снищами: стоїть він неначе під вербою біля ставка, обнявшись із дівчиною, стоїть і цілується, як найостанніший куркульський синок, а дядько Василь свариться йому з-за дерева пальцем: «Оце така в тебе комсомольська свідомість?» — «Так це ж я, дядьку, ненарошне».

 — «Було б ненарошне, коли б я тебе застукував щоразу із іншою.