Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
Молода, тиха й несмілива. Зверталася до батька тільки на «ви», ставала якась аж менша, коли Свирид ввіходив у хату, і якось боком обходила його, наче чекала, що він от-от ударить її — зіб’є важким кулачищем на землю.
Одного разу Оксен ненароком підслухав розмову. Зайшов за чимось знадвору в сіни, а двері до хати були прочинені.
— Подивись мені у вічі!
Оксен так і завмер: батьків голос. Якісь дратівливі, невдоволені нотки лунали в ньому.
— Чого ти не хочеш дивитися в вічі? Боїшся?"
"Оксен затамував подих, намагаючись почути, що скаже мачуха, але вона відповіла так тихо, що він нічого не розібрав.
— Та що я, вовкулака який, що ти отак тремтиш переді мною! — так болісно вигукнув батько, що в Оксена аж стиснулося серце.
З хати донісся якийсь рух: здавлений чи то стогін, чи то крик мачухи.
Кров бухнула Оксенові в голову. Не усвідомлюючи добре, що він робить, хлопець шарпонув двері, ухопився до хати та так і застиг на порозі: здушивши, убгавши у ведмежі обійми тендітне тіло мачухи, батько цілував її, широчезною долонею притискаючи маленьку голівку до свого обличчя.
Після того батько довго ховав від сина очі, а потім сказав:
— Ти от що… Ходиш — ходи, а до хати півнем не вскакуй… От оженю — сам узнаєш, як із жінкою жити!
Оксен нічого не відповів. Не міг зізнатися батькові в гріховних, темних думках, що бухали в голову, чортячими солодащами поїли серце: не раз і не два світили йому серед ночі великі мачушині очі — струмували синім теплом прямо в хлоп’ячу обпалену душу.
На ранок уставав з важкою головою, весь світ здавався непривітним та похмурим. Шпарко брався до роботи, щоб хоч трохи загладити свою невільну провину перед татом, вергав снопи, рубав дрова, аж свистів важкенний колун, орав, косив, аж тріщала шкіра на ньому, та сил не вбавлялося, вони повнили, наливали молоде тіло свіжими, як весняна березова кров, соками, бродили в ньому — підбивали на відчайдушні витівки.
Одного разу, підстерігши сонного діда, Оксен підліз під піл, підважив плечима широчезну дубову дошку та й почав її підіймати разом із пращуром.
Дід мало не вмер.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
