Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
Дід узяв хлібину, потримав її у руках, урочисто передав синові:
— Ріж уже, сину, ти!
Радісна кров бухнула Свиридові в обличчя, пружними струмками погнала по жилах: батько цим передавав у його руки хазяйство. Обережно взяв хлібину, поцілував — почав краяти рівні шматки, пильнуючи, щоб жодна крихта святого не впала додолу."
"По вечері ще довго сиділи за столом. Свирид тримав на колінах сина, розповідав про далекі бої, тяжкі переходи та злі січі з турками, батько пильно слухав, не спускаючи з вояки очей, а жінка все ще ходила від столу до мисника — прибирала посуд.
Дружина перейняла його погляд, почервоніла, відвернулася, — Свирид насупився, відкашлявся, з перебільшеною увагою став слухати батька, що скаржився на нелад у хазяйстві.
— Слабий я вже став, негодящий. Підірвало кляте жорно — бог покарав за гріхи…
— Нічого, тату, тепер усе буде гаразд, — утішив його син і подумав про золото, заховане в ранці: навіть батькові не признався про нього.
Згодом дід пішов спати на другу половину — через широкі сіни, вклали на печі й сина, залишились удвох. Свирид повільно зняв сорочку, поклав на лаву, сів на широку постіль, покликав жінку, що все ще топталася біля мисника — вдавала, ніби порається біля давно перемитих тарілок:
— Іди сюди.
Сидів, непорушний, важкий, розставивши ноги, — дивився, як повільно підходить дружина, і несамовите бажання схопити, зламати — зробити їй боляче все більше оволодівало ним. Кілька разів стулив-розтулив широкі долоні, поворушив пальцями, спитав:
— Ну… як чоловікову честь берегла?
— Свиридку, хоч лампу погаси, боги ж он дивляться! — простогнала вона, задихаючись-мліючи в його ведмежих обіймах.
— Хай дивляться: з своєю, не з чужою, — буркнув він крізь зуби.
Потім вона цілувала його в широкі волохаті груди, щось шепотіла, гаряче і вдячне, а він лежав, натомлено розкидавши руки, задоволений і водночас розчарований: десь глибоко в серці все ще гніздився образ красуні з чорними, як ніч, очима і чистим, наче гірська вода, обличчям.
Так і не зміг навернути свого серця до жінки. За сімнадцять років життя не обмовився до неї жодним ласкавим словом, не подарував її усмішкою.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
