Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
А пізніше, як на гріх, поперся до Марти Пантелеймон Іванович: ходив від хати до хати, переписував дітей шкільного віку. Як його там зустріла Марта, нікому не розповідав, тільки вискочив із хати, мов ошпарений. Повернувшись до школи, сказав, тамуючи злорадність (Ольга тепер була завучем школи, товаришка Ольга, а не він!):
— Марта Лисючка сказала, що не пустить дітей у школу. І їхньої ноги тут, сказала, не буде!
Ольга відвернулася до вікна, ховаючи од свого колеги очі. Не питала, чому та Марта не хоче пускати до школи дітей: знала все.
Довго дивилася у вікно товаришка Ольга, потім повернулася — бліда, рішуча, спокійна.
— Що ж, доведеться мені самій сходити до Марти.
— Не ходіть! — кинулась до Ольги дружина Пантелеймона Івановича. — Вона ж вас із’їсть!
— А може, й не з’їсть… — всміхнулася Ольга.
Мартина хата зустріла її насторожено-ворожим поглядом вікон, міцно зачиненими дверима. Ольга на мить затрималася, в ній ворухнувся страх: «Не ходи! Вертайся назад, поки не пізно! Що ти будеш робити, як вона тобі вчепиться у волосся?..»
Ольга стисла губи, взялася за клямку.
Марта саме готувала обід. Набехкала в піч повнісінько соломи, і там гоготіло, як у пеклі. А вона все підкидала та й підкидала, наче збиралася спалити всіх своїх ворогів. Горшки, горнята, чавунці, обсмалені, облизані вогнем, аж підстрибували, спливаючи окропом, а вона тикала їх рогачем, піддівала кочергою та — у жар! У вогонь! У самісіньке пекло!
Не відповіла, не обернулась, коли Ольга привіталася до неї.
— Добридень, Марто! — ще раз поздоровкалась Ольга.
Аж тепер одірвалася Марта од печі. Червона, сердита, напалена отим вогнем, що зажерливо гоготів у печі, а може, і тим, що бурхав зараз у ній. Затиснувши в дужих руках, що звикли до важкої роботи, рогача, вона впритул підійшла до Ольги, спитала із ненавистю:
— Чого прийшла, розлучнице?
— Послухайте, Марто… — почала було Ольга, але та перебила її.
— Прийшла подивитися, як я мучусь?! Моєму горю, моїм сльозам радіти прийшла?!. — Зірвала з голови очіпок, смикнула косу, розпустила по спині волосся: — На, дивися, радуйся!..
— Я не радіти прийшла, — мовила Ольга.
Але Марта мовби й не чула.
— Чи тобі своїх мужиків було мало, що наших узялась одбивати? Хто тебе сюди кликав? Яка лиха година тебе сюди принесла?..
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
