Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Щоб і пісні були, і танці, й вистави… От незабаром одержимо з Полтави кінопересувку — в першу чергу до вас пришлю…

— Во-во! Хоть ви йому, товаришу секретар, укажіть, якщо він нас не хоче слухати!..

Отак за розмовами і незчулися, як і дійшли до Володиної хати. Мороз немовби пересівся, і повітря не так уже студило груди: що то значить серед людей! Серед своїх, близьких, зрозумілих, з якими в добру годину — посміятись, в лиху — пожуритися, бо, як то кажуть, на людях і смерть красна! На яких можна обпертись, і вони не зрадять тебе, не підведуть, не залишать самого, якщо йдеш до них із щирим серцем, із добрими помислами.

"

"«Ех, дядьки ви мої, дядьки! Вічні ви мої мозолясті долоні, репані п’яти! Гноблені з давніх-давен антеї з дитячими душами, сірі впряжені волики, що не усвідомлюють власної сили.

Скільки панів ви перегодували, скільки непотребу, скільки живого сміття несли на своїх покірно зігнутих шиях! Ссали вас різні пиявиці, а ви навіть не сміли од них обтруситися — не те щоб розчавити! Видирали з ваших ротів щонайсмачніше, щонайпоживніше — ви ж навіть руки не простягали, щоб повернути хоч частку якщо не собі, то хоча б своїм дітям. Хльоскали вас нагаями — ви тільки здригалися, як покірні уїжджені коники… І як тільки вас не обзивали! І холопами, й смердами, й бидлом, й безсловесною сіромою, й черню. Хто з панів та підпанків з вас не знущався! Кожне пхалося одне споперед одного видерти шмат із вашого рота…

Немає тепер тієї одвічної нечисті. Одпали п’явки, не по добрій волі одпали.

Видуло панів та підпанків: виють тепер по закордонах, кусають із голоду лікті. А ви й досі ніяк не наберетесь сміливості: все приглядаєтесь та приміряєтесь до нового життя, до своєї ж робітничої селянської влади, яка для того й появилась на світ, щоб ви врешті-решт стали господарями на своєму власному полі.