Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
— Чи не свати по тебе приїхали? — спитав він із ласкавою насмішкою сестру.
— А, таке й скажете! — вигукнула Олеся, вдаючи, що вона розгнівалась на брата. — Вам усе свати в голові!.. А я нізащо заміж не вийду!
— Так і не вийдеш? — посміювався у світлі, пшеничного кольору вуса Оксен, помагаючи синові зняти плуга з воза. — А все ж — хто приїхав? Чи не отець Віталій?
— Танин брат, он хто приїхав! — випалила Олеся.
— Федір?
В Оксена затремтіли руки, відразу ж зіпсувався настрій.
Федора він не знав, не доводилося, слава богу, зустрічатися, та наслухався про нього доволі. Досить уже хоч би того, що отець Віталій несхвально, дуже несхвально відгукувався про Таниного брата.
— Погряз у гріхах, вкоротив життя своєму татові — святій оцій людині!.. Злигався з безбожниками, з бандитами, підняв руку на святу нашу церкву… Так, Таню, так — хоч як ти його любиш, але той, хто зрікся господа бога, той зрікся і нас! — При цих словах завжди лагідне обличчя отця Віталія аж кам’яніло, ставало суворим та непоступним, а в голосі уже бринів холодний метал: — Сказано-бо: вирвіть плевели з поля мойого!
І от ця «плевела» сидить зараз у його хаті.
— А ти чого зраділа?! Може, заміж за нього збираєшся?!
— За що, братику? — вражено спитала Олеся, і Оксен, одвернувшись, уже тихше додав:
— Допоможи краще Іванові, — та й посунув до хати.
Вже в сінях у ніс йому вдарив терпкий тютюновий дух. «О, вже починається: не встиг улізти, а засмердів усю хату!» — подумав Оксен і відчинив сердито двері.
В кімнаті нікого не було. Тільки горіла під сволоком празникова лампа — дванадцятилінійна — аж обмивала протерте скло ясними водограями полум’я! Оксен ступив був до неї, підняв уже руку, щоб вкрутити гніт, аж тут погляд його упав на блискучу хромову шкуратянку, на червоний міліцейський кашкет, на жовту портупею з шаблюкою й маузером, що висіли поверх його чумарки, — він так і застиг з піднятою рукою.
Не важко було здогадатися, що все оте належало Федорові,— отже, брат його дружини тепер неабияке цабе.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
