Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

До Свирида приходили спомини, ставали у головах, товпилися, заглядали у вічі — похмурі, нерадісні, а часто й страшні. То він бачить труп Олени, і як у неї підвернулась рука, коли вона впала без духу. І як він не витримав — визволив оту руку, хоч знав, що Олені вже байдуже, їй уже не болить. Але боліло йому, і зараз починає боліти, так, наче отой біль дрімав у ньому всі вісім років, а тепер знову прокинувся, заворушився, поповз по ньому, хитаючи отрутною голівкою, показуючи роздвоєного язичка — вибирав, куди дошкульніше вжалити.

То до нього приходить Василь, тикає прямо межи очі вкорочені руки, глузливо сміється: «Ти мені поодщипував пальці, а я тобі душу надщипнув, бо ти помреш — не взнаєш, чия дочка Олеся!» — «Скажи чия, не муч мене, не катуй!» — просить Свирид, ладний землю гризти, аби тільки докопатися правди. «Не скажу, — відповідає Василь, — і не проси — не скажу, бо Оленка взяла з мене страшну клятву мовчати аж до могили». І скрегоче зубами сонний Свирид, стогне і дихає важко, а Оксен прислухається до того стогону, що його чути аж через двері, і йому стає моторошно й жалко старого, бо він догадується, чим катується батько.

Оксен і сам ще не так давно тільки й того, що терпів Олесю: не міг простити їй проліскових очей, які подарувала матір. Як зустрінеться поглядом, так і гризоне за серце давня невигойна образа: в нього було таке відчуття, наче мачуха зрадила і його.

Аж одного разу поїхав Оксен під Новий рік до лісу: хотів прислужитися батюшці — привезти йому ялинку.

"Він довго ходив поміж деревами, грузнучи в глибокім снігу, поки вибрався на широку галявину, оточену гостроверхими соснами. Посеред галявини на тонесенькій ніжці стояла замерзла ялинка — простягала на зелених долоньках білі коржики снігу: «Дядю, купіть!.. Дядю, купіть!..» — як дітлахи містечкової бідноти під час ярмарку в Хоролівці. Оксен підійшов, оглянув ялинку: «Буде хороша», ударив обухом по тоненькому стовбурі,— зойкнуло чи то дерево, чи то залізо, ялинка затремтіла, гублячи коржики, і раптом здалося Оксенові, що деревце поривається втекти від нього до отих он дорослих сосен, утекти, обхопити руками одну з них за стовбур, заритися гостреньким обличчям в кору спідниці.