Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
— Отак! Не вмієте грати, нічого й братися! — І, знову підсівши до столу: — Як же ви, хлопці, до життя такого дійшли? Брудно, запущено, добрий хазяїн і свиню посоромився б отут тримати!
— Ми не свині,— образився один із пожежників. А другий знову спитав:
— А хто ви такі будете?
— Буду я вашим начальником, — відповів Світличний. І вже іншим, категоричним тоном: — Ану зберіть мені всю команду! Та щоб одна нога там, а друга — тут! Даю п’ятнадцять хвилин.
Не п’ятнадцять хвилин — більше двох годин прождав Федько, поки зібралися всі дванадцять пожежників.
— А як десь загориться? — допитувався сердито Світличний, коли всі нарешті зібралися.
Ті винувато мовчали.
Світличний походив, походив, потім наказав:
— Надіти форму!
Пожежники сипонули до сарая. Вискакували звідти в касках, в брезентових робах, на ходу підперезувалися широченними ременями з мідними пряжками. Знову вишикувались, їли очима начальство.
Федько зняв у крайнього з голови шолом, гидливо потикав пальцем у потьмянілу, обкидану зеленню мідь:
— А це що?
— Шолом.
— Шолом? Нужники такими шоломами чистити, а ви на голови їх одягаєте! До завтрього надраїти, щоб горіло! І пряжки, і гудзики… Зрозуміло?
— Зрозуміло, товаришу начальник! — дружно закричали пожежники.
Потім Світличний оглядав пожежний інвентар. І тут було все запущено, мало що не павутинням посновано.
— Хіба вам пожежі гасити? — лютував Федько.
Остаточно вивели з себе Світличного коні пожежної дружини. Коростяві, вкриті збитою вовною мерини з обвислими животами сприймали Федькові гнівні епітети з покорою, притаманною глибокій старості.
— Орли! Змії!.. — знущався із одрів Світличний. — На ланцюгах, певне, виводите?
— Ми тут не винні,— хтось понуро із гурту.
— Скільки разів просили у голови, щоб дав людських коней — не дає…
— Ну добре, — урвав нарікання Світличний. — Коней я сам дістану. А решту… — повів він довкола рукою. — Поки все оце не блищатиме, не буде начищене, полагоджене, прибране, ніхто із вас не піде додому. Хоч десять діб будете поратись — не відпущу!
— Та ми що ж… Хіба ж ми самі не бачимо? Ми й самі були б раді, дак начальство… — загомоніли пожежники.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
