Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
Ходить за Танею шовковою тінню, намагається заглянути в розгублені очі зовиці.
— Нащо ви сказали про це татусеві? — прямо запитує Таня, й дитяча образа тремтить на її вустах.
Дівер не спішить відповісти. Він м’який та обачливий, розум світиться в його чорних сумовитих очах, лагідним співчуттям віє від видовженого обличчя з тонкими благородними рисами. Дівер чимось схожий на Ісуса Христа, особливо зараз, коли він стоїть навпроти зовиці.
— Яка ви ще дитина, Таню, — врешті каже він, і чи то докір, чи то співчуття лунає в його тихім голосі.
— Навіщо ви мене сватаєте за нього? — вперто допитується Таня. — Я не люблю його, чуєте!
— А що таке, Таню, любов? — м’яко питає дівер і торкається Таниного плеча довгими пальцями. — Дитино, дитино, ви твердите про любов так, наче пізнали всі її гіркі й солодкі плоди. І забули, мабуть, що нам заповідав наш господь бог…
— Що заповідав?..
— Справжня любов може бути тільки до бога, — терпляче нагадує дівер.
Таня не вперше чує ці слова. Повторяли їх і тато, і Віталій, і священик з єпархіального училища. Таня тоді сприймала їх як таке, що само собою розумілося.
Тепер же оці слова діють на неї по-іншому. Чомусь уявляє бога ревнивим сухим дідом, який вимагає, щоб любили тільки його і більше нікого. Вона щосили стуляє повіки, трясе головою, щоб відігнати цей гріховний образ, навіяний, безперечно, нечистим, але ніщо не допомагає: старий бог дивиться прямо на Таню повними жовтої підозри очима, твердить рипучим голосом: «Люби тільки мене… Тільки мене…»
А дівер далі вмовляє зовицю. Ласкавий оксамитовий голос його м’якенькою стрічкою обвиває Танин мозок, заколисує, огортає обезволюючим дурманом:
— Ви кажете, Таню, що не любите Оксена?
— Не люблю! — щосили трясе головою Таня, все ще не розплющуючи очей: не хоче дивитись на дівера, боїться його гіпнотизуючого погляду.
— І не зможете його полюбити?
— Не зможу!.. Ніколи!..
— Дитино, дитино, що ви на цьому розумієтесь! А хіба не страшніше погубити свою душу, віддавшись безбожникові?..
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
