Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Тиснуться до столу, за яким сидить приїжджий із Хоролівки кіномеханік, дістають п’ятаки та гривеники, купують квитки.

— А дешевше не можна?

— За дешевшим ідіть на базар! — скалить механік зуби.

— Та чого б я сміявся! Я до нього сурйозно, а він мені витрішки продає! — ображається дядько.

Довго мусолить гривеника, все ще не зважуючись обміняти його на квиток.

— Купуйте, дядьку, чого думаєте! — кваплять його нетерплячі, напираючи в спину. — Гривеник — не гроші.

— Матері своїй скажи! — сердито озивається дядько. Та й, купивши нарешті квиток, відходить од столу, не-вдоволено бурчить: — Не гроші! А ти їх заробляв, голодранцю?.

.

Інші голосно ремствують:

— Та де ж це правда на світі: одним по десять копійок, а другим аж по двадцять! Що ми, не однакові гроші платимо?

— Гроші-то однакові,— пояснює, підійшовши, Володька, — тільки їх не всі однаково мають. От ви, дядьку Миколо, ви середняк, заможний хазяїн, то й платіть двадцять копійок… А дядькові Іванові як біднякові положено десять…

— То я винен, що Йван наплодив злиднів повну хату? — кип’ятиться дядько Микола.

 — Хай би хазяїнував, як я.

А дядько Іван уже тут як тут: йому їсти не дай, аби посперечатися!

— Зажди-зажди, брате, що ти тут про злидні торочиш?

— А те, що чуєш!

Володя не став слухати братів, що вже зчепилися, як розлючені півні. «Що ж це доктор не їде? — непокоїться він, дістаючи із кишені годинника. — Обіцяв бути по обіді, а вже, щитай, дев’ята година…» Бо Володю не так непокоїть кіно, як лекція. Кіно вже тут, кіно вже нікуди не дінеться, а якщо лекція зірветься — отоді Володьці каюк! Покриє себе вічною ганьбою в очах дядька Василя та й товариша Гінзбурга, який іще вчора запитував:

— Ну, як, хрещенику, вечір?

— Буде! — аж бліднув од власної рішучості Володя.

 — Буде, хоть би я й лопнув!

— Ти тільки об’яву перепиши, — невдоволено поморщився Гінзбург. — Веселіше, веселіше треба писати, щоб зацікавити людей! Бо ми як здерлися на трибуни ще під час революції, то й досі із них не позлазимо. Казенщина, казенщина заїдає…

Володя тоді образився, хоча виду й не подав.

Сидів же над оголошенням аж два дні, сушив собі голову, як би революційніше та урочистіше вийшло, списав туди не одне гасло з газет — і про завдання комнезаможів, про спілкування міста з селом, про релігію, як опіум для народу, — і от тобі маєш: не вгодив! Ну, коли моє невлад-коли ви, товаришу секретар, хочете веселого оголошення, то будете його мати! І, озброївшись патиком та бузиновим чорнилом, засів за нове оголошення.