Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Для отих, що хитаються, збочують, потрапляють у ворожі тенета, слухають контрреволюційні плітки та й передають їх із вуха у вухо. А для друзів… О, для друзів Ляндер щонайперший друг, відкрита душа, сердечна людина! Досить подивитись, як він зустрів Світличного, щоб упевнитись у цьому!

Зрадів Федькові, як рідному братові. Вийшов з-за столу, простягнув обидві руки, посміхнувся чаруюче, підняв застережливо руку: знаю, все знаю і співчуваю всім серцем твоєму, товаришу, великому горю.

І відразу ж випростався, грізно звів брови, суворо блиснув очима: хай Світличний не падає духом! Революційний меч, що його міцно тримає несхибна рука начальника ДПУ, покарає вбивцю!

У Федька нетерпеливим вогнем загорілись очі:

— Ти знаєш щось про вбивцю? Де він?

— Так, знаю… Майже впевнений, що це — він, — поправляється Ляндер. — Сьогодні вночі ми будемо його брати."

"— Товаришу Ляндер, у мене до тебе велике прохання! — притискає до грудей кулаки Світличний.

 — Візьми і мене з собою!

— Що ж, — подумавши, погоджується Ляндер. — Це можна… Приходь о десятій вечора… Ні, краще в одинадцять… Десь о цій годині і вирушаємо.

Федько бере себе в руки. Дістає портсигар, клацає кришкою:

— Палиш?

— Дякую, у мене свої.

Закуривши, запитує:

— Звідки ти про нього дізнався?

Ляндер робить таємниче обличчя. Він би з охотою… З великою радістю відповів на оце запитання, але є речі, про які навіть йому, Світличному, він не має права розказувати…

— Розумію, — каже Світличний, — І в нас буває таке… Тоді до вечора!

— До вечора.

Ляндер проводжає гостя аж до порога — честь, що її заживає не всякий! — всміхається на прощання. Потім, зачинивши двері, сідає до столу, й усмішка сповзає з його лиця полинялою завісою. Має тепер заклопотаний, ба навіть невдоволений вид: щось непокоїть його, одна і та ж думка набридливо в’язне до нього.

Думка про Гінзбурга. Про Григорія Гінзбурга, секретаря повіткому, одноплемінця, який, однак, став йому гіршим ворогом, аніж усі оці ганжі, разом узяті. Та й який він одноплемінець! Ам-хаарець,[1] представник отієї черні, про яку Ляндерів батько любив говорити, посилаючись на талмуд: «Сказав Елієзар: ам-хаарцю можна роздерти ніздрі у день всепрощення, який збігається з суботою.