Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
Їй що: замкнеться собі в будці та й висиджує в затишку, а ти, старий дурню, гибій на морозному вітрі, мерзни на кізяк та потішай отих зубоскалів, що їм їсти не дай, аби лишень поіржати! Бач, так і пруться до сільрадівського двору, витріщають свої баньки, щоб вони їм і повилазили!
— А що це ви, діду, стережете? Та ще й з ружжом!
А стерегла б вас лихая година!
І не встигне дід рота розтулити, як бісова Ганна прочиняє дверцята, виставляє червоне веселе обличчя та й кричить на всеньке село:
— Це вони мене з ружжом до вітру водять! Щоб тіки сюди носила!
— Га-га-га!.
А бодай би ви показились!
Наївшись по самісінькі вуха сорому, веде дід молодицю в холодну. Та тільки трохи зігріється, тільки забудеться, як вона знову стукає в двері так, що й мертвий почує:
— Діду-усю, до вітру!..
— Тож ослобони мене, Василю, із цього поста, коли хочеш, щоб я іще трохи на світі пожив!
Відбувши своє, Ганна повернулася додому. По дорозі стріла Володьку, що, вгледівши молодицю, відразу ж завернув у провулок, побіг не оглядаючись.
— Тікай, тікай, поки цілий! Попадешся іще мені в руки, я тебе ще не так обпишу!.. Бач, писака найшовся… Писала б тебе лиха година, розсучий ти сину!..
До вечора поралась вдома, даючи всьому лад, а потім прибігла до Тані.
— Та поплюйте ви на ту газету! А я Володьку за чуба тягала і ще тягатиму!.. Вони думають, що холодною налякали. Та мене й тюрмою не вкоськають!.
— І вам не страшно було? — Таня, аж схудла від горя, дивилася на Ганну заплаканими очима, щиро дивуючись її сміливості.
— Пхі-і-і-і! А чого боятися? Тепло, затишно, соломи повно, їсти приносять — хоть відпочила та відіспалася! Ото тільки й біди, що мої закалялися по самісінькі вуха. Як зайшла, мало не зомліла: хата неметена, піч нетоплена, холодище, хоть вовків ганяй! А вони лежать, мої голуб’ята, укрившись кожухом, та все ждуть, поки нагріються…
Таня блідо всміхається: ця невгамовна життєлюбка хоч кого розважить, хоч кому висушить сльози. Тільки в одному не може переконать її Ганна.
— Ні, Ганно, ні! Цього я не зможу… Після тієї… отієї статті… Хай шукають собі несумнівних учителів… Не куркульських вовчиць…
Коли ж Ганна пішла, Таня вперше кинула докір богові:"
"«Господи, як ти міг таке допустити? Отак незаслужено скривдити? Хіба тобі мало було всіх моїх мук?»
II
Збираючись до повіту, Ганжа обіцяв повернутися того ж дня. Та сплив короткий зимовий день, минув вечір, настала ніч, а Ганжі все не було й не було.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
