Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Knigi.click посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Knigi.click текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
— Що ти за цяця така, щоб я перед тобою відчитувався?
— Ану давай без оцих різних слів! — тепер уже спалахнув і голова та й звівся з-за столу. — А ні — то катай отсюдова, звідки прийшов.
І невідомо, чим закінчилася б оця сутичка, бо Федько вже примірявся чесонути нагаєм свого супротивника, коли б не отой, другий, що досі сидів, придивляючись до Світличного трохи глузливими й водночас лагідними очима.
— Ану побийтесь, — сказав він тихо і раптом засміявся, по-дитячому закидаючи голову. — Півні!.. Чистісінькі пінні!.
Ганжа відразу опустився на дзиглика, ворушачи збентежено бровами, Федько ж обпалив непрошеного третього поглядом, грубо спитав:
— А ти відкіля взявся?.. Хто ти такий?!
— Я — Гінзбург, — усе так само миролюбно й весело відповів той і звівся назустріч Світличному, простягаючи невелику, як у підлітка, руку. — Гінзбург, секретар повіткому. А простіше, Гриша. Вас же, здається, звуть Федором?
Ні, просто-таки неможливо утриматися перед щирою простодушністю цієї людини! І Світличний, відповідаючи на потиск руки, втихомирено буркає:
— Федір… Світличний… — І відразу, сколихнувши в собі невідстояну образу: — І прошу передати йому, — красномовний кивок у бік голови, — що я не в куркуля гостював, а в рідної сестри!.
— Ну, годі, годі про це, — втихомирював Федора Гінзбург. Усе ще тримаючи його за руку, підвів до столу, змусив сісти на лаву. — Ніж сваритися даремно, давайте поговоримо про справи. — Він ледве помітно гаркавив і час від часу посмикував правою щокою.
— Які ж це дані? — все ще ігноруючи Ганжу, питає у Гінзбурга Світличний.
— Товаришу Василь, розкажіть.
— Та що тут розказувати, — неохоче почав Ганжа, теж уникаючи поглядом Світличного, — знову Гайдук у нашому повіті об’явився…
— Де? — аж підскочив Федько: так би, здається, й кинувся в погоню!
— Та далеченько звідси, в Пилипівці. Верстов, мабуть, із тридцять звідси. Заскочив серед білого дня, коли й не сподівалися, спалив сільраду, школу, чотирьох активістів повісив…
— Що ж вони гав там ловили! — вигукнув досадливо Світличний.
— Та кажу ж, серед білого дня, коли й не сподівалися! — сердито повторив Ганжа. — Його ж, гада, не чутно було в нас уже місяців зо два, десь аж по той бік Полтави ганялися за ним… А це тут об’явився…
— Давно це було?
— Позавчора. Тих товаришів замучених тільки сьогодні поховали.
— Жалко людей, — сумно озвався Гінзбург, посіпуючи правою щокою.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
