Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

У такі хвилини була по-справжньому щаслива: забувала про все.

Але й цих хитрощів вистачило ненадовго. Як зумів увійти до хати Оксен, щоб вона не почула нічого, Таня так і не змогла зрозуміти. Помітила його тільки тоді, коли вже було пізно. З суворим, осудливим обличчям узяв з її рук маленький томик, показав на ікони очима, похитав головою. І Тані раптом здалося, що й боги на образах усі разом захитали головами, не спускаючи з неї осудливих поглядів, і вона сиділа перед ними, беззахисна, маленька, як мишка, вбираючи голову в плечі.

Все так же мовчки вийшов із хати. Осуд так і бринів на його обличчі, на обличчях богів, осудом дихала вся хата, все, що було в ній, і Таня, пригнічена до краю, кинулася до єдиної речі, від якої не віяло осудом, — до своєї маленької скриньки, що сиротою тулилася до стіни, обійняла її і заплакала.

Є сльози, які забуваються. Є сльози, які прощаються.

"Може, тому найсвітліші порухи його душі здавалися їй підозріло нещирими.

Якось Оксен, у хвилини душевного розм’якшення, сказав:

— Як мені хочеться, щоб Альоша вважав тебе за рідну матір!

В його голосі забриніло таке щире чуття, що воно навіть зворушило Таню. Тим більше, що мова йшла про Олексія. Не про Івана, на рік старшого від неї, що не приховував своєї неприязні до мачухи, а про Альошу, який удався, мабуть, у свою матір: був ласкавий та лагідний, як молоденький бичок.

— Знаєш що, давай я його буду лаяти, а ти його потім жалій!

Танина зігріта душа відразу ж ображеним равликом втягнулася в свою черепашку. Так, начеб хтось запропонував їй платити за кожен порух любові.

— Не треба! — сказала тоді вона, і Оксен так і не міг зрозуміти, чому ж не треба. Добився лише того, що Таня ще більше замкнулася в собі, ще більше віддалилася від нього.

А потім в її життя прийшла дитина. І хоч Таня не знала, якою вона буде, ким появиться на світ — хлопчиком? дівчинкою? — однак відчувала її всім тілом і була щаслива оцим відчуттям. Щось світле й радісне стукалося в її життя, обіцяло скрасити безрадісні будні, прийти їй на поміч, виповнити її передчасно зів’яле, порожнє серце новим, свіжим і дужим чуттям.