Книга І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Олеся відразу підбігла — тиць-тиць рушником у мокре місце, поставила чарку, а Оксен, якому і так напекли всі оці розмови про землю та нову владу, про комнезам та продрозверстки, швиденько налив її знову.

— Давайте, дорогі гості, хоч сьогодні забудемо оці кривди, хай вони проти наших ворогів обернуться. Вип'ємо, дядьку Михайле, та вдаримо лихом об землю, та заспіваємо якоїсь веселої, бо наша молода он зовсім засмутилася.

Таня тільки ворухнула бровою, Гайдук же з упертістю п’яного заперечив:

— Добре тобі забувати обиди, коли ти в своїй хаті живеш!

— А й справді, давайте заспіваємо, — втрутилася Зіна, якій теж почали набридати оці чоловічі розмови.

На попівських харчах вона погладшала: білою здобою налилося молоде тіло, тихий рівний рум’янець ліг на щоки, спокійним щастям світилися великі чорні очі, і Таня здавалася поруч із нею зовсім ще дівчинкою: худеньке бліде обличчя, старанно зачесане — прилизане волосся, під світлим платтям наївно і беззахисно стирчать тугі груденята. «Боже, чим же вона дітей своїх годуватиме! — несхвально оглядає міську оту знайду стара Гайдучиха. — Там же тієї циці — на півразу куснути! А рученята — як палички! Зав’язне в тісті — чоловікові доведеться визволяти. Ой, нагорюється з нею Оксен, буде йому на хазяйстві не поміч, а неміч!» Але нічого цього не сказала вголос, тільки підтримала матушку:

— А й справді, що це ми як на поминках! Давайте-но заспіваємо.

 — І — штовх чоловіка в бік: — Починай-но, Михайле, в тебе ж колись таки голос був.

— Був, та загув, — відразу пригадав ще одну кривду Гайдук. — Позбавили мене, стара, голосу, теперечки ми безголосі, як та риба у неводі.

— Та ну ж бо, Михайле, годі тобі вже про те! — не вгавала Гайдучиха, рада прислужитися матушці.— То якої ми заспіваємо?

Гайдук відсунув тарілки, наче розчищаючи місце для пісні, пригладив обома долонями сиве волосся, прокашлявся.

Обличчя в нього відразу стало урочисте, як у сліпих лірників, що виспівують по ярмарках та попід церквами людське «подаяніє», він навіть очі закотив угору — подивився в стелю, виглядаючи пісню:

— Хіба що оцю…

Гой, колись ми панували,А тепер не бу-гудем,— завів Гайдук, жалісливо ламаючи брови.